image image image image image
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

На підприємстві працює інвалід: особливості пацевлаштування

a999492b5572Працевлаштування та застосування праці інвалідів – питання, яке потребує особливої уваги кожного роботодавця, принаймні для тих підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і виду діяльності, а також фізичних осіб-підприємців, що використовують найману працю (надалі – підприємства), в яких працюють за основним місцем роботи вісім і більше осіб, а також для всіх без винятку підприємств, де працює хоча б одна особа, визнана у встановленому порядку інвалідом.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 (далі – Закон № 875), інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Інвалідність встановлюють шляхом проведення медико-соціальної експертизи з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи.
Зазначену експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі – МСЕК), що перебувають у віданні Міністерства охорони здоров’я України.
Залежно від ступеня обмеження життєдіяльності розрізняють I, II та III групи інвалідності.
За результатами огляду МСЕК видає особі, яку визнано інвалідом:
1) довідку встановленого зразка із зазначенням групи інвалідності;
2)      індивідуальну програму реабілітації.

Ці документи інвалід повинен надати при оформленні трудових відносин з підприємством, оскільки саме вони підтверджують інвалідність при працевлаштуванні і надають працівникові-інваліду та його роботодавцеві певні пільги, права та обов’язки, передбачені чинним законодавством.

Працевлаштування інвалідів – це обов’язок роботодавців, передбачений низкою законодавчих норм, зокрема, ст. 172 КЗпП України, ст. 18 Закону № 875, ст. 12 Закону України «Про охорону праці». Крім того, згідно з положеннями цих нормативних актів, підприємства не тільки зобов’язані створювати для працевлаштування інвалідів робочі місця, зокрема, спеціальні робочі місця, але й вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників, а також створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші встановлені для інвалідів соціально-економічні гарантії. Разом з цим підбір робочого місця для інваліда повинен здійснюватись підприємством з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи, зазначених в його індивідуальній програмі реабілітації. Крім того, у передбачених законодавством випадках роботодавець повинен організувати навчання та перекваліфікацію працюючого інваліда відповідно до медичних рекомендацій стосовно його інвалідності. Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, зокрема, з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється відповідно до ст. 18 Закону № 875, самими інвалідами шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств чи до Державної служби зайнятості. З іншого боку, ст. 19 Закону № 875 встановлює вимоги також до підприємств самостійно здійснювати працевлаштування інвалідів на створені для них у необхідній кількості робочі місця згідно зі встановленим нормативом чисельності. Для цього підприємства можуть звертатися із заявками в районні (міські) Центри зайнятості або підшукувати інвалідів на вакансію своїми силами. Законодавство не тільки передбачає обов’язок підприємств щодо працевлаштування інвалідів, але й встановлює певні вимоги до кількості інвалідів, яких необхідно працевлаштувати кожному роботодавцю. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону №875, для підприємств встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця.

Виконанням нормативу вважається працевлаштування підприємством інвалідів, з якими укладено трудовий договір (зокрема, строковий) та для яких місце роботи є основним (тобто на даному підприємстві зберігаються їхні трудові книжки й до них внесені відповідні записи про прийом на роботу), зокрема, на умовах режиму роботи з неповним робочим днем або неповним робочим тижнем, або які виконують роботу вдома особистою працею. Таким чином, не можуть бути зараховані для виконання нормативу інваліди, прийняті на роботу за сумісництвом або залучені до виконання робіт за цивільно-правовими договорами (договорами підряду). Розрахунок кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів здійснюється підприємствами самостійно.
Підприємствам, які працевлаштовують інвалідів, потрібно враховувати низку положень чинного законодавства, що визначають особливості трудових відносин із ними, зокрема:

1) коли за висновком МСЕК пропонована інваліду робота протипоказана, то укладати з ним трудовий договір власник або уповноважений ним орган не має права (ст. 24 КЗпП України). У цьому випадку не береться до уваги навіть згода самого працівника виконувати цю роботу. Тому при прийнятті на роботу інваліда, останній обов’язково повинен надати висновок МСЕК;

2) відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я інвалідів (ст. 17 Закону № 875);

3) при відмові у прийнятті на роботу, ненаданні роботи за спеціальністю інваліду, направленому за розподілом після закінчення навчального закладу, або при недодержанні інших умов трудового договору і законодавства про працю підприємство зобов’язане відшкодувати витрати на його проїзд до місця роботи і назад до місця, де він проживає, а також витрати на проїзд супровідника, якщо він є необхідним (ст. 24 Закону № 875);
4) при прийнятті інваліда, направленого на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи, забороняється встановлювати для нього випробувальний термін (ст. 26 КЗпП України);

5) залучення інваліда до надурочних робіт та до робіт в нічний час допускається тільки за його згодою і за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії (ст. 55, 63 КЗпП України);

6) інваліди можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою (ст. 18 Закону № 875);

7) за проханням інваліда підприємство зобов’язане встановити йому неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці (ст. 172 КЗпП України);

8) інвалідам I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи – 26 календарних днів (ст. 6 Закону України «Про відпустки»);

9) у перший рік роботи на підприємстві працівник-інвалід має право за своїм бажанням одержати щорічну відпустку повної тривалості в зручний для нього час до настання шестимісячного терміну безперервної роботи (ст. 10 Закону України «Про відпустки»);

10) крім щорічної основної відпустки, працівник-інвалід, за бажанням, може взяти додаткову відпустку без збереження заробітної плати тривалістю: для інвалідів I і II групи – до 60 календарних днів щорічно, для інвалідів III групи – до 30 календарних днів щорічно (ст. 25 Закону України «Про відпустки»);

11) у випадку скорочення чисельності або штату працівників інваліди війни та працівники-інваліди, які дістали на цьому підприємстві трудове каліцтво або професійне захворювання мають переважне право залишитися на роботі при рівній з іншими працівниками продуктивності праці й кваліфікації (ст. 42 КЗпП Укаїни);

12) строковий трудовий договір підлягає до строковому розірванню на вимогу інваліда, якщо стан його здоров’я перешкоджає виконанню роботи за цим договором (ст.

39 КЗпП України).

Зі скасуванням Положення про організацію робочих місць і працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995, зникла формальна підстава для атестації створених для інвалідів робочих місць. Проте варто враховувати, що прийом на роботу інваліда повинен проводитися з урахуванням вимог відповідної нозології (класифікації хвороби). Згідно вимог ст. 18 Закону № 875, роботодавці зобов’язані створювати для працевлаштування інвалідів робочі місця (зокрема, спеціальні робочі місця) та забезпечувати такі умови праці, які відповідали б вимогам їх індивідуальних програм реабілітації, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, а також звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, невід’ємним правом інвалідів є право на працю, незважаючи на обмежену працездатність. Українське законодавство закріплює дієвий механізм індивідуальної допомоги у працевлаштуванні інвалідів для підтримання їх спроможності вести повноцінне соціальне життя: умови обслуговування і засоби, які б гарантували як фізичну, так і психологічну незалежність.

Спеціаліст І категорії О.Ю.Спицина