image image image image image
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Представництво сторін у виконавчому провадженні

9:17 17.06.2016

Міністерство-юстиції-УкраїниУтвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Конституція України гарантує  права  і свободи  людини  і  громадянина (частина друга статті 22), які не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та  інших переконань, статі, етнічного та  соціального  походження,  майнового  стану, місця проживання, за  мовними  та іншими ознаками (частина друга статті 24). Права і свободи є основним елементом правового статусу людини і громадянина. Діставши закріплення в Конституції України, права і свободи визначають міру можливої поведінки людини і громадянина, відображають певні межі цих  прав і свобод, можливість користуватися благами для задоволення своїх інтересів.

З метою забезпечення реалізації  закріплених прав і свобод людини  і громадянина Конституція  України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу.  Право на правову допомогу — це гарантована Конституцією України  можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги.

Положення частини першої  статті 59 Конституції  України гарантує кожному право на вільний вибір захисника своїх прав.  Визначення поняття «захисник» у чинному законодавстві України  відсутнє.

Чинне процесуальне законодавство  України  не  містить терміна «захисник»,  а вживає  поняття  «представництво». Найбільш повному здійсненню права особи на судовий захист значною мірою сприяє юридична допомога, у тому числі і у формі представництва. Представництво можливе у будь-якій справі починаючи з порушення справи і завершуючи виконанням судового рішення.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 (далі – Закон).

Відповідно до вимог статті 11 вказаного Закону, сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.

У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників.

Представництво — це правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчиняти правочини від імені другої сторони, яку вона представляє.

За допомогою представництва можуть здійснюватися не тільки майнові, але і деякі особисті немайнові права, проте не допускається вчинення через представників угод, що за своїм характером можуть бути зроблені тільки особисто, а також інших угод у випадках, передбачених законом (наприклад, тільки особисто можна скласти заповіт, укласти договір довічного утримання та ін.). Також Законом України «Про виконавче провадження» визначено умови виконання рішень, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

В навчальному посібнику «Виконавче провадження в Україні» автор Щербак С.В. виділяє законне та договірне представництво.

Законним є представництво інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних судом недієздатними та безвісно відсутніми, а підставами для допуску законних представників відповідно будуть: свідоцтво про народження дитини або рішення суду, акт про призначення опікуном або піклувальником, а також опікуном майна.

Характерними ознаками законного представництва, по-перше, є те що представник і його повноваження встановлюються нормативними актами (цивільними, господарськими, сімейними). Наприклад, батьки, опікуни виступають представниками недієздатних осіб, малолітніх до 14 років у зв’язку з прямою вказівкою закону. По-друге, особа, яку представляють, не бере участі в призначенні представника і не може особисто скасувати чи змінити повноваження представника, оскільки ці повноваження визначені законом.

Договірним є представництво, що здійснюється у виконавчому провадженні на підставі договору доручення (адвокат, співстягувач, будь-який громадянин) або трудового договору (юрисконсульт). Повноваження цих представників підтверджується дорученням, що оформляється відповідно до вимог закону.

Представництво сторін у виконавчому провадженні визначено статтею 12 вищевказаного Закону, згідно якої сторони можуть реалізовувати свої права і обов’язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за винятком випадку, коли боржник зобов’язаний згідно з рішенням вчинити певні дії особисто.

Неповнолітні та особи, визнані судом недієздатними, здійснюють свої права та виконують обов’язки у виконавчому провадженні відповідно до вимог закону.

Якщо стороною виконавчого провадження є особа, визнана судом безвісно відсутньою, державний виконавець своєю постановою залучає до участі у виконавчому провадженні особу, яка є опікуном її майна.

Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють в межах повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи.

В даному випадку регламентується не просто представництво юридичної особи, а її участь у виконавчому провадженні як сторони, тому зазначене положення потребує більш чіткої регламентації. Представництво інтересів юридичної особи є складовою частиною її дієздатності. Так, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе обов’язки за допомогою своїх органів, які для цього наділяються правами законом та статутом (положенням). Порядок призначення або обрання керівних органів юридичної особи визначається їхнім статутом (положенням).

Також, слід звернути увагу на те, що відповідно до статті 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Загальним є правило про те, що представником підприємства є його керівник (директор), який наймається або призначається власником або уповноваженим ним органом і з яким укладається контракт. Статутом чи положенням (а також контрактом) визначаються межі повноважень, які керівнику делегуються для здійснення комерційної або іншої діяльності. Але статус керівника повинен доводитись також призначенням на посаду (наказ), обранням колегіального органу (виписка з рішення зборів) або контрактом. Тому перед державним виконавцем завжди постає питання про допущення та обсяг повноважень представника юридичної особи. Особливо це питання є актуальним, коли від волевиявлення представника залежатиме послідовність або зміст процесуальних дій державного виконавця.

Оскільки статутом чи положенням право керівника підприємства може обмежуватися щодо вчинення окремих видів угод або розміру такої угоди (грошовим або штучним еквівалентом), необхідно пересвідчитись не лише в наявності документа, який посвідчує службове становище керівника (наказу про призначення), а й у наявності повноважень у представника на вчинення саме цієї угоди. Для цього державний виконавець може витребувати відповідні витяги із статутів чи положень.

Сучасна юридична практика передбачає можливість директора та інших керівників діяти на підставі контракту тощо. Тому державний виконавець має роз’яснити керівнику, який діє від імені юридичної особи, протиправність діяльності, що виходить за межі його повноважень, та неприпустимість діяльності в період відпустки або звільнення, оскільки це буде визначати особисту відповідальність громадянина як фізичної особи. Іншим випадком є надання доручення керівнику або іншому працівнику підприємства, установи, організації уповноваженим органом юридичної особи, яким йому встановлюються чіткі повноваження на укладення угоди від імені цієї юридичної особи 2

Окремо варто зупинитися на оформленні довіреності на представництво сторони виконавчого провадження.

Так, частиною п’ятою статті 12 вищезгаданого Закону передбачено, що повноваження представника мають бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону.

Відповідно до статті 244 Цивільного кодексу України (далі – Кодекс) довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Згідно статті 245 Кодексу, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті (частина друга статті 245 Кодексу).

Згідно частини першої статті 219 Кодексу у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Таким чином, можна зробити висновок, що у випадку видачі особі довіреності, що не відповідає формі, в якій повинен вчинятися зазначений правочин, право на представництво сторони виконавчого провадження така особа не має.

Підстави для припинення представництва за довіреністю визначено статтею 248 Кодексу. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов’язаний негайно повернути довіреність.

На підставі викладеного, чинним законодавством передбачено представництво за довіреністю, а не за її  копією.

Якщо представник діє за копією довіреності, вона повинна бути оформлена відповідно за загальними правилами діловодства.

Так, пунктами 5.26, 5.27 вимог до оформлення документів Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (ДСТУ 4163-2003) передбачено, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Також, слід виділити повноваження адвоката, як представника сторін виконавчого провадження. У відповідності до ст. 11 Закону повноваження представника повинні бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно д овимг закону. Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов’язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій як представника сторони виконавчого провадження. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

У відповідності до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат — фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб);

Адвокатський запит — письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об’єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту ( стаття 24 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.

Адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз’яснень положень законодавства.

Надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов’язані не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.

У разі якщо задоволення адвокатського запиту передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як десять сторінок, адвокат зобов’язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір таких витрат не може перевищувати граничні норми витрат на копіювання та друк, встановлені Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.

 

Головний спеціаліст відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Соломенна Катерина Володимирівна