image image image image image
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом

Огляд новел Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Верховна Рада України 22 грудня 2011 р. прийняла Закон «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» №4212-VI (далі — Закон). В вищеназваному Законі викладений в новій редакції Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Нова редакція Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» набрала чинності з  18 січня 2013 р.

Найважливіші новели нової редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»:

  1. Згідно з новим Законом на засновників (учасників, акціонерів) боржника, керівника боржника або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за зобов’язаннями боржника.

Відповідно до ч. 5 ст. 41 Закону в новій редакції під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи можуть іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника — юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов’язаннями.

Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.

 

  1. Скасовано процедуру банкрутства відсутнього боржника.

Згідно зі старою редакцією ст. 52 Закону, якщо громадянин-підприємець — боржник або керівні органи боржника — юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, якщо боржник не надав протягом року до органів Державної податкової служби згідно із законодавством податкові декларації, документи бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов»язань.

Господарський суд у двотижневий строк із дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання відсутнього боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього.

Використовуючи цю норму, практично будь-який боржник міг ліквідуватися за допомогою дружніх компаній.

За спрощеною процедурою банкрутства відсутнього боржника порушувалася більшість справ про банкрутство і відбувалося найбільше правопорушень у сфері оподаткування.

Скасування цієї процедури перешкоджатиме ухи­ленню боржників від виконання грошових зобов»язань перед кредиторами і посилить відповідальність власників майна, органів управління та посадо­вих осіб боржників.

 

  1. Законом у новій редакції забороняється здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) без договору страхування ризиків його діяльності.

У старій редакції Закону не було визначено порядок та умови обов’язкового страхування арбітражних керуючих від ризиків заподіяння шкоди боржнику чи кредиторам.

Відповідно до старої редакції ч. 9 ст. 3-1 Закону на випадок заподіяння шкоди боржнику чи кредиторам діяльність арбітражного керуючого підлягає обов»язковому страхуванню. Порядок обов»язкового страхування діяльності арбітражних керуючих визначається законом. Однак у законодавстві не було положень, що визначали б порядок обов’язкового страхування діяльності арбітражних керуючих. Стаття 7 Закону України «Про страхування», що визначає види обов’язкового страхування, не містила положення про страхування діяльності арбітражних керуючих. У новій редакції Закону страхування відповідальності арбітражного керуючого описано детальніше.

Арбітражний керуючий укладає зі страховиком договір страхування професійних ризиків арбітражних керуючих за шкоду, заподіяну внаслідок неумисних дій або помилки під час здійснення повноважень арбітражного керуючого (ч. 1 ст. 110 Закону в новій редакції).

Страхування професійних ризиків арбітражного керуючого здійснюється арбітражним керуючим протягом трьох робочих днів із дня внесення до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України запису про надання йому права на здійснення діяльності арбітражного керуючого. Здійснення діяльності арбітражного керуючого без договору страхування ризиків його діяльності забороняється (ч. 2 ст. 110 Закону в новій редакції).

Розмір страхової суми доволі значний. Мінімальна щорічна страхова сума становить 300 мінімальних розмірів заробітної плати, встановленої на початок року (ч. 3 ст. 110 Закону).

Порядок і умови страхування професійних ризиків арбітражного керуючого встановлюються законом (ч. 4 ст. 110 Закону в новій редакції). Однак слід зауважити, що зміни до ст. 7 Закону України «Про страхування» щодо порядку та умов страхування діяльності арбітражних керуючих внесені не були.

 

  1. Значно розширена компетенція суду шляхом встановлення підсудності господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, усі справи у спорах за участю боржника (у тому числі трудові спори, спори за участю органів влади).

До внесення змін Законом було передбачено, що розгляд заяв керуючого санацією про визнання угод недійсними і повернення всього отриманого за такою угодою здійснюється господарським судом у процедурі провадження у справі про банкрутство (ч. 11 ст. 17 Закону у старій редакцій). Однак щодо інших справ підсудність визначалася на загальних підставах.

У новій редакції ч. 4 ст. 10 Закону зазначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує всі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про: визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; сплату податків, зборів (обов’язкових платежів); стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, а також про визнання недійсними рішень державних органів, пов’язаних із майновими вимогами до боржника.

Відповідно до ч. 8 ст. 44 Закону в новій редакції спори, що виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів, у тому числі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, розглядаються в межах провадження у справі про банкрутство.

Завдяки внесенню таких змін прискориться робота судів, зменшаться витрати, пов»язані з розглядом таких справ, а кредитори зможуть повніше зберегти ліквідаційну (конкурсну) масу.

 

  1. Розширено перелік підстав для оскарження угод (майнових дій), здійснених боржником до порушення справи про банкрутство.

У старій редакції Закону було чимало прогалин з погляду підстав для оскарження угод. Відповідно до ч. 11 ст. 17 Закону у старій редакції угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, за заявою керуючого санацією може бути визнана господарським судом недійсною відповідно до цивільного законодавства, якщо:

  • угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки;
  • угода укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців, що передували дню винесення ухвали про санацію, і віддає перевагу одному кредитору перед іншими або пов»язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв»язку з його виходом зі складу учасників боржника.

У новому Законі розширено перелік підстав для оскарження угод (майнових дій), здійснених боржником до порушення справи про банкрутство. Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону в новій редакції правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені ним після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

  • боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
  • боржник виконав майнові зобов’язання раніше встановленого строку;
  • боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов’язання, в результаті чого став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
  • боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов’язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
  • боржник заплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
  • боржник прийняв на себе заставні зобов’язання для забезпечення виконання грошових вимог.

У ст. 20 Закону в новій редакції запроваджено додаткове поняття майнових дій боржника, які можуть бути спростовані судом. Чим майнові дії боржника відрізняються від правочинів, в документі не визначено.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону про банкрутство в новій редакції у разі визнання правочинів (договорів) недійсними або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених ч. 1 цієї статті, кредитор зобов’язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а за неможливості повернути майно в натурі відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.

Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону в новій редакції кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов’язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство.

Слід зазначити, що віднесення вимог кредиторів за правочинами, які визнані недійсними, чи спростованими майновими діями до першої черги задоволення вимог кредиторів може призвести до зловживань. Адже відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону в новій редакції у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі вимоги кредиторів, що виникли із зобов’язань у процедурі розпорядження майном боржника чи у процедурі санації боржника.

На нашу думку, Закон містить прогалину в регулюванні правочинів, які було вчинено під час провадження процедури розпорядження майном боржника чи у процедурі санації боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону в новій редакції вимоги кредиторів за такими правочинами належать до четвертої черги, а якщо такі правочини визнають недійсними, то відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону вимоги кредиторів мають бути віднесені до першої черги.

 

  1. Оприлюднення відомостей у справі про банкрутство здійснюється на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.

Слід зазначити, що такі оприлюднення стосуються порушення справи про банкрутство, введення процедури санації, ліквідації, поновлення провадження у справі про банкрутство у зв»язку з визнанням мирової угоди недійсною або її розірванням.

До зміни Закону певні відомості оприлюднювалися на офіційному сайті Вищого господарського суду України або в офіційних друкованих виданнях. Внесення зазначених змін дозволить будь-якій особі навіть за межами України спостерігати за ходом процедури банкрутства і своєчасно брати в ній участь.

Положення Закону щодо офіційного оприлюднення відомостей про справу про банкрутство на офіційному веб-сайті ВГСУ в мережі Інтернет набирають чинності через два роки з дня опублікування цього Закону, тобто з 18 січня 2014 р.

До набрання чинності цими положеннями офіційне оприлюднення відомостей про справу про банкрутство здійснюється в офіційних друкованих органах (газетах «Голос України» або «Урядовий кур’єр»).

 

  1. Замість погашення вимог кредиторів, які заявлені з пропуском місячного терміну, в новому Законі закладено механізм урахування вимог «запізнілих» кредиторів: вимоги таких кре­диторів не є конкурсними і погашаються в останню, шосту чергу.

У ч. 2 ст. 14 Закону у старій редакції було встановлено, що вимоги конкурсних кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує Реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону в новій редакції особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їхні вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Це правило не поширюється на вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування.

 

  1. Законом закладено можливість передачі активів боржника в управління юридичній особі, визначеній господарським судом.

Відповідно до ч. 6 ст. 45 Закону в новій редакції, якщо на момент закінчення строку ліквідації активи боржника залишилися непроданими і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їхньої вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній господарським судом юридичній особі, яка зобов’язана вжити заходів для продовження погашення заборгованості кредиторів боржника за рахунок отриманих активів.

 

  1. Встановлено, що внесення змін до Реєстру вимог кредиторів, затвердженого господарським судом, здійснюється виключно за наслідками перегляду ухвали господарського суду в апеляційному та касаційному порядку або за нововиявленими обставинами, а також у разі правонаступництва (ч. 2 ст. 25 Закону в новій редакції).

 

  1. У новому Законі визначено, які ухвали і постанови можуть бути оскаржені в апеляційному та касаційному порядку.

В апеляційному порядку можуть бути оскаржені постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України та цим Законом (ч. 2 ст. 8 Закону в новій редакції).

У касаційному порядку можуть бути оскаржені постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду таких судових рішень: ухвали про порушення справи про банкрутство, ухвали про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого, ухвали про перехід до наступної судової процедури, ухвали про затвердження плану санації, ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (ч. 3 ст. 8 Закону в новій редакції).

  1. Законом введено додаткову умову для ініціювання спрощеної процедури банкрутства боржника, що ліквідується власником.

Ця умова полягає в дотриманні боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства.

У старому Законі існувала прогалина, яка дозволяла посадовим особам боржника зловживати правом на звернення до суду. Відповідно до ч. 1 ст. 95 Закону в новій редакції обов’язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України.

Внесення зазначених змін дозволить уникнути зловживання правом на звернення до суду з боку посадових осіб боржника.

 

  1. У Законі детально описано порядок проведення досудової санації.

Стара редакція Закону передбачала можливість досудової санації боржника, однак порядок та умови здійснення цієї процедури не були визначені. У новій редакції Закону порядок та умови проведення досудової санації боржника описані детально.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону в новій редакції процедуру санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство може бути введено за наявності:

  • відповідної письмової згоди власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника;
  • відповідної письмової згоди кредиторів, загальна сума вимог яких перевищує 50% кредиторської заборгованості боржника згідно з даними його бухгалтерського обліку;
  • плану санації, який має бути письмово погоджений усіма забезпеченими кредиторами та схвалений загальними зборами кредиторів боржника.

Важливою новелою є участь суду в розгляді та затвердженні плану досудової санації.

Строк дії процедури санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство не може перевищувати 12 місяців із дня затвердження судом відповідного плану санації.

Під час здійснення цієї процедури не може бути порушено справу про банкрутство боржника за його заявою або за заявою будь-кого із кредиторів.

Протягом процедури санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство діє мораторій на задоволення вимог кредиторів.

 

  1. Кредитори, вимоги яких визнані конкурсними, мають право пе­ревіряти обґрунтованість вимог інших кредиторів.

Відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону в новій редакції кредитор, вимоги якого визнані боржником чи господарським судом, має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів, визнаних боржником і розпорядником майна. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів.

Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі ті, щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.

За наслідками розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів.

 

  1. Лише конкурсні кредитори мають право голосу на зборах кредиторів.

У ч. 1 ст. 16 Закону у старій редакції було встановлено, що учасниками зборів кредиторів із правом вирішального голосу є кредитори, вимоги яких включені до Реєстру вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону в новій редакції учасниками зборів кредиторів боржника з правом вирішального голосу є конкурсні кредитори, визнані господарським судом і внесені до Реєстру вимог кредиторів.

 

  1. У новому Законі розширені права забезпечених кредиторів, у тому числі кредиторів майнових поручителів:      

1. Вимоги забезпечених кредиторів незалежно від факту по­дання ними відповідної заяви включаються до Реєстру вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 8 ст. 23 Закону в новій редакції розпорядник майна зобов’язаний окремо внести до Реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності — згідно з даними обліку боржника, а також окремо внести до Реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з Державним реєстром застав.

Відповідно до ч. 8 ст. 23 Закону в новій редакції забезпечені кредитори зобов’язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.

  1. Майно боржника, що перебуває в заставі, не включається до складу ліквідаційної (конкурсної) маси і реалізується арбітражним керуючим у процедурі банкрутства тільки за зго­дою забезпеченого кредитора.

Частина 2 ст. 26 Закону у старій редакції встановлювала, що майно банкрута, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону в новій редакції майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов’язаннями, які воно забезпечує.

Продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду.

  1. План санації та мирова угода не можуть бути затверджені без погодження із забезпеченими кредиторами (ч. 2 ст. 6, ч. 1 ст. 80 Закону в новій редакції).
  2. Погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку (ч. 9 ст. 45 Закону в новій редакції).

 

  1. Законом передбачений механізм трансформації процедури ліквідації у процедуру санації.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону в новій редакції за клопотанням комітету кредиторів, або інвесторів, або власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) банкрута чи з власної ініціативи господарський суд може прийняти рішення про введення процедури санації і після визнання боржника банкрутом за наявності плану санації та до початку продажу майна банкрута.

 

  1. Законом передбачено новий спосіб відновлення платоспроможності боржника: продаж майна боржника шляхом заміщення активів.

З метою відновлення платоспроможності та задоволення вимог кредиторів план санації може передбачати відчуження майна боржника шляхом заміщення активів. Заходи щодо забезпечення вимог кредиторів стосовно майна боржника, яке підлягає відчуженню згідно із планом санації, скасовуються ухвалою господарського суду (ч. 1 ст. 34 Закону в новій редакції).

Цілісний майновий комплекс боржника або визначена планом санації частина майна боржника з відповідною (пропорційною) частиною його зобов’язань (за винятком зобов’язань, що виникають з вимог конкурсних кредиторів) можуть бути відчужені шляхом їх передачі господарському товариству, що утворюється боржником, у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України. Частки (акції) у статутному (складеному) капіталі такого господарського товариства включаються до складу майна боржника (заміщення активів).

Під час утворення господарського товариства йому передаються майнові активи (майно та майнові права) боржника, у тому числі відступаються права вимоги, а також на нього переводяться борги за вимогами поточних кредиторів (ч. 2 ст. 34 Закону в новій редакції).

Відчуження часток (акцій) у статутному (складеному) капіталі новоутвореного господарського товариства здійснюється на аукціоні в порядку, встановленому цим Законом (ч. 6 ст. 34 Закону в новій редакції).

 

  1. Закон доповнено двома розділами, у яких де­тально врегульовано порядок продажу майна боржника на аукціоні та процедури банкрутства, пов’язані з іноземною процедурою банкрутства.

 

  1. Законом змінено правовий статус арбітражного керуючого, який із суб’єкта підприємницької діяльності перетворився на суб’єкта незалежної професійної діяльності. Також удосконалено порядок призначення арбітражного керуючого залежно від процедури банкрутства.

 

Провідний спеціаліст

відділу з питань банкрутства                                                                                   Т.О.Перчик