image image image image image
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Мандрівне літо мелітопольських краєзнавців

Літо — зазвичай, пора відпусток, відпочинку, цікавих подорожей. Для членів Спілки краєзнавців Мелітопольщини це час відвідання і відкриття все нових перлин Запорізького та сусідніх регіонів, які за насиченістю різноманітними «родзинками» не поступаються ніяким іншим.

Духовно-історично-географічна пізнавальна подорож
Так можна умовно назвати одну з поїздок краєзнавців у червні цього року — зовсім недалеко, у напрямку обласного центру. Перша зупинка була в Свято-Успенському жіночому монастирі в с. Приморське Василівського району. Є легенда, що тут встиг послужити навіть останній отаман Запорозької Січі Калнишевський. Судячи з того, як час від часу під’їжджають екскурсійні автобуси до тамтешнього храму, цей об’єкт привертає увагу багатьох туристів. Храм дійсно дуже красивий і дарує благодатні від-чуття. Там є ковчежець з мощами близько 50 святих. В храмі знаходиться ікона Сходження Святого Духу на апостолів, яка славиться в духовному світі силою зцілення.
Наступним пунктом пізнавальної поїздки було село Веселянка на лівому березі ріки Конка, на межі давніх імперій — Російської і Турецької. Це мала батьківщина засновника і першого голови ГО «Спілка краєзнавців Мелітопольщини» Володимира Івановича Різ-ника. Тут він навчався в сіль-ській школі, побудованій у 1882 році нащадками Єгора Канкрина. Засновник с. Веселянки Єгор Канкрин відомий як високоосвічена, ділова людина, не випадково 14 років він був міністром фінансів колишньої Російської імперії. А Іван Канкрин (очевидно, його онук) побудував діючий донині кістково-туберкульозний санаторій і шкіль-ний комплекс, до складу якого входила відома на всю округу шкільна обсерваторія (цегляна башта з отворами для телескопів збереглася на території до цього часу).
На правому березі ріки Конка, де колись на широких полях гарцювали табуни коней графа Потьомкіна, на мандрівників чекав ще один надзвичайно цікавий об’єкт.
За два з половиною кілометра від села Григорівка велично піднімається над степами Савур-могила. Вона вабить своїми легендами, над дзеркальним плесом тихого потіч-ку на підступах до підніжжя зачаровує пташиним багатоголоссям, а на вершині огортає п’янкими пахощами незайманого цілющого різнотрав’я.
А далі шлях пролягав до Царського (або Панського) озера. Вода в ньому чиста, прозора, бо йде з джерел, і блакитна (очевидно, від блакитної глини на дні). Незважаючи на те, що температура води незмінно 13 градусів, бажаючих скупатися, зокрема, і серед мелітопольських мандрівників, тут не бракує.
Заповідник «Кам’яні Могили»
Цей унікальний геологічний витвір природи розкинувся на межі Донецької і Запорізької областей — у Нікольському та Більмацькому районах. Посеред неозорого степу — величезні скелі з гранітів, які за своїм хімічним складом та фізичною структурою не мають аналогів у світі. Рожеві кам’яні урочища майже пов-ністю вкриті лишайниками 127-ми та мохами 50-ти різновидів. Завдяки цим дивовижним скелям збереглася й непідвладна плугові заповідна територія в 400 гектарів з шовковистою ковилою та іншою прадавньою, навіть невідомою більше ніде на планеті, степовою рослинністю. Нині-шні «Кам’яні Могили» (кам’яні кургани) — це середньовічний Беш-Таш, тюркською — п’ять гір, бо саме така кількість скелястих виходів виділяються висотою серед сотень собі подібних. Гори «Жаба», яку вдалося «підкорити» мелітопольським краєзнавцям, «Гостра» (217 метрів над рівнем моря), «Панорамна», «Витязь», «Південна» у сутінках нагадують Єгипетські піраміди, і кожна з них має свою легенду. Хоча здавна Приазовські степи називали Диким Полем, знайдені тут археологічні артефакти, древні поховання, кам’яні баби, таємничий наскельний напис, свідчать про те, що в цих краях не одне тисячоліття проживали люди. Рослинний і тваринний світ вражає своєю унікальністю і становить одну з надзвичайних пізнавальних цінностей для відвідувачів заповідника «Кам’яні Могили».
«Мала Швейцарія»
Саме так називалася раніше вражаюча своєю природною красою скеляста місцина в долині ріки Берда між селами Миколаївкою та Радивонівкою Бердянського району. Тут розкинулись своєрідні заказники місцевого значення — балки Лисяча (ботанічна пам’ятка, де ростуть понад 550 видів рослин, в тому числі лікар- ські трави) і Вовча (ентомоло-гічна, в якій живуть і розмножуються різноманітні комахи).
Про незвичайність і привабливість названих територій та об’єктів можна говорити безкінечно. Але цінність таких подорожей — не лише в милуванні красою того краю, де живеш, а і в пізнанні його минулого, значимості сьогодення та перспективності майбутнього. Всебічно обізнаними, справжніми гідами в поїздках, про які щойно йшла мова, були члени правління Спілки крає-знавців Мелітопольщини Валерій Блюмський і Валерій Сакун. Та й іншим було що додати до їхньої багатогранної інформації, бо серед учасників таких заходів байдужих спо-глядачів не буває.
Тетяна Полухіна