image image image image image
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Надзвичайні люди звичайного села

В селі Астраханка Мелітопольського району живуть сміливі та віддані своїй країні люди. Про це свідчать героїчні сторінки історії населеного пункту. Чимало подвигів уродженці Астраханки здійснили саме у часи Другої світової війни.

З ризиком для життя врятували єврейських дівчаток

В період Другої світової війни ризикували своїм життям не тільки ті, хто вів боротьбу із фашизмом на фронтах, а і прості селяни під час випробувань долі на окупованих територіях. Справжній подвиг здійснили мешканки Астраханки Марія Панкратова та її донька Феодосія Басаєва. У ті страшні роки вони врятували від загибелі двох єврейських дівчат. Згодом єврейський народ присвоїв їм звання «Праведники народів світу».

— На околиці села з’явилися дві відчайдушні дівчинки, вони йшли від домівки до домівки і просили трішки їжі і прихисту. Однак, ніхто не поспішав допомогти їм, всі боялися за своє життя. І ось мешканка села привела їх до будинку Марії Панкратової і сказала, що ця жінка дуже добра і не зможе відмовити дівчатам, — переповідає спогади селян завідуюча Астраханською сільською бібліотекою Ніна Буякова .

І дійсно, Марія, у якої в хаті тоді жило і так чимало людей, взяла дівчаток до себе. Дітей звали Женя, якій на вигляд було близько 16 років, і Ліда, її молодша сестра, якій було близько 12 років. Вони йшли пішки з самого Донецька, тодішнього Сталіно. Незважаючи на юні роки, дівчата вже пережили немало, а їх сім’я не вбереглася від фашистських загарбників. Нацисти кинули до шахти живцем двох старших сестер, а потім розстріляли матір, їх батько в той час був на фронті.

Не вважали свій вчинок героїчним

Пам’ять про життя Марії Панкратової та Феодосії Басаєвої і про ті далекі події

зберегли їх рідні, а саме доньки Феодосії. Одна з них, Олександра Паскалова, згадує, що жінки ніколи не хизувалися своїм вчинком.

—       Ні мама, ні бабуся про це ніколи не говорили. До бабусі приходили люди, яким вона надавала прихисток. У 48-му, 47-му роках ходили люди міняли речі та продукти, і всі у неї зупинялися, а вона завжди ділилась чим могла, — розповіла вона.

А її сестра Валентина Обуховська, якій тоді було 10 років, добре пам’ятає вечір, коли єврейські дівчата з’явилися у їх домівці.

— Коли вони прийшли вже надвечір, то були обідрані, брудні. І бабуся, і мама їх нагодували, напоїли, викупали, дали чистий одяг.

Тоді велика сім’я побільшала ще на двох рідних людей, саме на рідних, тому що Марія та Феодосія всіх приймали, як членів сім’ї, і за кожного вболівали. В цей же час в хаті ховалася від фашистів ще одна жінка з двома дітьми.

Жіноча мудрість захистила від біди

Дівчат доводилося приховувати від поліцаїв та йти на хитрощі, щоб уникнути лиха.

— Поліція приходила перевіряти, а якраз в цей час бабуся пиріжки пекла, так вона взяла ту жаровню із пиріжками та вручила їм, щоб вони взяли та йшли геть. Вони (окупанти — прим. автора) якраз жили напроти нас. А у нас у сінцях було вікно, так бабуся навмисно наливала молоко і виставляла на підвіконня, щоб вони приходили, забирали та не заходили у хату, — розповіла Валентина Обуховська.

Важливо те, що зв’язок між рятівницями та дівчатами тривав все життя, наразі спілкування продовжують їх нащадки. Уже дорослими Євгенія та Ліда разом із сім’ями приїздили до Марії і Феодосії. А потім Ліда ініціювала присвоєння почесного звання жінкам.

У 2018 році в селі облаштували сквер, який носить ім’я Марії Панкратової та Феодосії Басаєвої. Його урочисте відкриття відбулося нещодавно.

Три відважні воїни

А ще Астраханка славиться своїми військовими традиціями: три її мешканці у часи Другої світової війни здобули звання Героя Радянського Союзу. Це Сергій Тимофєєв, Семен Хазарьян та Сергій Деменков. Докладніше про їх подвиг розповіла заступник директора Астраханської школи Тетяна Сизова.

Так, гвардії сержант артилерії Сергій Тимофєєв загинув у 21 рік після форсування річки Ерче, де він взяв вогонь на себе, щоб забезпечити вільний перехід побратимів через водойму. Від отриманих ран молодий військовий помер через декілька днів після успішної переправи. Семен Хазарьян брав участь у звільненні м. Дніпро (колишній Дніпропетровськ), Кам’янсько- го (колишній Дніпродзержинськ), а також по країнах Європи. Завершував війну у Східній Прусії. Він також проявив неабиякий героїзм при переправі через річку Дніпро.

Не менш видатним був і Сергій Деменков, військовий брав участь в обороні Ленінграда (теперішній Санкт-Петер-бург). Льотчик зробив 500 бойових вильотів, під час яких збив 15 ворожих літаків, тричі був поранений.

Всі Герої Радянського Союзу були випускниками Астраханської школи, тож на її подвір’ї встановлено пам’ятник славетним землякам, кошти на який збирали місцеві підприємці та селяни.

На жаль, на цей час у селах Астраханської сільської ради не залишилось в живих жодного учасника бойових дій. Та місцеві жителі ретельно зберігають пам’ять про своїх земляків, оновлюють пам’ятники, завжди впорядковують їх.

Продовжують військові традиції

Не залишилися осторонь астраханці, коли виникла потреба захищати кордони сучасної України — односельці відгукнулися на заклик підтримати військових.

Астраханськи сільський голова Микола Григор’єв розповів, що з перших днів АТО астраханці вирушили до лав армії, інші ж почали збирати продукти харчування та відвозити їх на передову. Деякі селяни віддавали для української армії останнє.

— Якось, коли по селу збирали продукти харчування, гроші, інші речі, одна бабуся дістала 3 гривні з кишені і каже, що більше немає. Розумієте, їй хліба на той момент не було за що купити, а вона дістала та віддала останнє, бо знає, що таке війна, — поділився Микола Григор’єв.

А навесні поточного року астраханці власним коштом встановили надгробок загибло-му воїну АТО Олександру Сизову, у нього не залишилось рідних, тож могилою військового опікуються селяни. Астраханський сільський голова Микола Григор’єв впевнений: для майбутніх поколінь необхідно зберегти історію села та пам’ять про героїчних земляків. Бо тільки так можна виховати покоління, яке любитиме свою Батьківщину.