image image image image image
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

В єднанні поколінь

23 жовтня мелітопольці відзначили 76 річницю визволення міста від німецько-фашистських загарбників.

Ще задовго до початку урочистого мітингу біля Меморіального комплексу на вул. Героїв України гуртується молодь. Біля танка в почесній варті стоять юнаки з національними прапорами. Неподалік від них розмовляють двоє літніх чоловіків з бойовими нагородами на грудях. Один із них — добре знаний у Мелітополі і далеко за його межами Микола Мефодійович Голофаст — Почесний громадянин Мелітополя, Почесний ветеран України, якому незабаром виповниться 94 роки. Поряд — на 2 роки молодший, також шанований у місті Григорій Васильович Самойленко. На початок війни хлопці були ще неповнолітніми, проте ордени та медалі на їхніх грудях — найсправжнісінькі бойові нагороди, здобуті в пекельній боротьбі з ворогом.

Над комплексом звучать слова з вірша, присвяченого одному з відважних визволителів нашого регіону: «Когда-то деда звали Сашкой — он в батальоне меньшим был…» І тоді подумалось: напевно ж, він був ровесником ось цих ветеранів. І хоча юному сміливцю не судилося побачити, як ворог сконав уже у своєму лігві, його внесок у Перемогу від цього на стане менш вагомим.

Останнім часом подібні святкування в Мелітополі стали проводитись без урочистого ходу ветеранів війни. Причини об’єктивні, бо час невблаганний. Та все ж боляче (і в першу чергу, мабуть, самим колишнім воїнам) чути майже від кожного виступаючого на мітингу про те, що наших визволителів стає все менше. Тож, коли ми з Миколою Мефодійовичем та Григорієм Васильовичем підійшли до юнаків, щоб сфотографувати їх разом, мені просто захотілося сказати молодим: «Зна-йомтеся, це Коля і Гриша з сорокових років, які так само, як Сашка, нарівні з дорослими вийшли на фронтові дороги. Ось вони поруч з вами, вони є! Шануйте їх, будьте вдячні, і міцної вам пам’яті».

Наближався час, на який призначено мітинг, і територія Братського кладовища все більше заповнювалась людьми. Відкрив урочисте зібрання мелітопольців народний депутат України Сергій Мінько, який наголосив на важливості дати, що нині відзначається, на тому, яку велику ціну заплатив народ за свою свободу, але не схилився перед ворогом. Він закликав цінувати мир, берегти ближніх і любити свій народ та нашу Україну. Було надано слово Миколі Мефодійовичу Голофасту. Покоління, яке покінчило з фашизмом, заслуговує на славу й вічну пам’ять, сказав він і побажав усім миру, благополуччя та щастя. Привітав присутніх зі святом також голова Мелітопольської райдержадміністрації Сергій Селевич. Він відзначив, що подвиги наших дідів і прадідів не мають терміну історичної давності. Вони вічно живі — у сім’ях загиблих, у назві вулиць, живі в полум’яних квітах на меморіалах слави. Вони є взірцем відваги, мужності й любові до Батьківщини. Ветеранам побажав здоров’я і благополуччя, всім нам — довгоочікуваного миру, а нащадкам — щоб пам’ятали, на якій славній і героїчній землі вони живуть.

Пам’ять воїнів, які загинули при визволенні Мелітополя, вшанували хвилиною мовчання.

На урочистостях були присутні представники керівництва міста, депутатського корпусу, підприємств і установ, духовенства, громадських організацій та ветеранських осередків, які діють у місті. Наприклад, Анатолій Михайлович Сітько, який протягом багатьох років опікується первинною організацією ветеранів ПАО «Гідросила МЗТГ», відзначив, що керівництво підприємства, зокрема, генеральний директор І.Я.Сидорчук, приділяють велику увагу заводським ветеранам. В організації є 7 безпосередніх учасників бойових дій Другої світової війни, воїни-інтернаціоналісти, 5 учасників АТО.

Приємно, що серед численних учасників урочистого заходу було багато молоді та дітей.

Ось група старшокласників ліцею №5 разом з директором Тетяною Суптелею та педагогами прийшли вшанувати пам’ять Героя Радянського Союзу Ірбайхана Бейбулатова, ім’я якого носить їхній навчальний заклад. Цей колектив протягом десятиріч підтримує дружні зв’язки з рідними та земляками героя, навіть видана книга «Память без границ». Тож не випадково в пам’ятний день 23 жовтня 2019 року саме з Дагестану першими надійшли до школи привітання та щирі найкращі побажання від глави адміністрації села Османюрт Рамазана Орусбієва. Педагог-орга-нізатор ліцею Лейла Ваітова прочитала над могилою традиційну заупокійну молитву.

Безліч яскравих квітів поклали вдячні мелітопольці до могил та вічного вогню. Біля пам’ятника Скорботній матері, як завжди, лунали пісні у виконанні народного хору «Фронтовичка».

Після мітингу святкування продовжилося в Парку культури та відпочинку ім.. М.Горького. Тут жителів та гостей міста хвилюючою музикою зустрічав муніципальний духовий оркестр. Присутні шанобливо слухали пісні воєнних років, кружляли у вальсі під улюблені мелодії, фотографувались і насолоджувалися святом та гарною погодою. Бажаючі могли поласувати смачною солдатською кашею (хоча й не так масово, як раніше), посидіти поспілкуватися за столиками.

До речі, тут ми знову побачили Григорія Васильовича Самойленка за теплою бесідою з великим гуртом молоді. Як виявилося, це учні групи №2 Мелітопольського професійного аграрного ліцею, з якими він уже 15 років підтримує зв’язки. Педагог Наталя Володимирівна Михайлова розповіла, що в ліцеї проводиться велика патріотично-виховна робота, і такі дати, як сьогоднішня, у них на особливому рахунку. Гарна музика оркестру сприяла щирому спілкуванню, а завершилася зустріч вальсом щасливого подружжя Самойленків.

Таке єднання поколінь вселяє надію на те, що будуть подолані і всі нинішні випробування, що випали на долю нашої країни. Тож символічно звучать поетичні рядки : «Знаю, знаю точно я , на гибель всем врагам, течет река Молочная к Азовским берегам».