image image image image image
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

Сортування сміття – це частина життя: як досвід сусідів може допомогти мелітопольським громадам

Минулого тижня редакція Мелітопольської міськрайонної газети «Новий день» провела «круглий стіл» для голів сільських рад за темою «Гострі кути об’єднання громад». Цей дискусійний майданчик було організовано редакцією для діалогу з громадськістю щодо вирішення актуальних  питань, які турбують жителів  Мелітопольського району та Мелітополя.

Обєднання гальмується через необізнаність громад про її можливості та результати, але не треба боятися реформ, вважає редактор газети «Новий день» Діляра Кудусова та додає, що інформування населення, а саме – роз’яснення суті реформ та розповіді про досвід сусідів — зараз головне завдання місцевої преси. А для цього необхідно, в першу чергу, вчитися самим. Для прикладу: кілька років тому Діляра Кудусова була запрошена до участі у  проекті «Інституційна підтримка – активізація місцевих ЗМІ в місії інформування про реформу децентралізації в Україні». Разом з колегами інших районних ЗМІ України протягом тижня вона знайомилася з адміністраціями воєводств, повітів та гмінів Нижньої Сілезії (Польща). Завдяки цьому отримала можливість вивчити на місці, як чиновники взаємодіють з громадськістю, яким чином обслуговуються економічні та соціальні об’єкти, побачити та поспілкуватися зі спеціалістами підприємств. Найбільше вразили, за її словами, приватне підприємство з переробки сміття та очисні споруди.

— Що саме вас вразило в очисних спорудах та в переробці сміття?

— Свого часу, будучи кореспондентом, я робила репортажі з територій подібних об’єктів Мелітопольського району. В першу чергу, вразило те, що самі поляки сумлінно та відповідально ставляться до екології, бережуть кожен клаптик землі і не дозволяють засмічувати її відходами.

Слід відзначити, що з 2013 року в країні діє закон, який забороняє зберігати сміття на звалищі, заздалегідь не відсортувавши його. Тому в Польщі сортують сміття. В офісах, адміністративних будівлях, школах і просто на вулицях міст стоять різнокольорові сміттєві баки для кожного виду відходів.

Поляки навчилися з них мати прибуток. Наша група українських журналістів переконалася в цьому, відвідавши завод із сортування сміття «Ekopartner» та очисні споруди.

Різниця величезна! Наприклад, вразила територія очисної, тим що засаджена квітами, всюди чистота і порядок, а найголовніше — немає того їдкого запаху, як у наших очисних, який вбирається миттєво в одяг і не дозволяє нормально дихати. Буквально через 100 метрів за природною огорожею з ялівцю розташовані приватні будинки. За словами спеціалістів, ніяких преференцій мешканцям немає, бо підприємство не заважає нікому ані запахом, ані шумом. Гроші на заробітну плату і благоустрій території заробляють самостійно. Виготовляють і продають добрива. У цеху обробки та виготовлення добрив працює двоє людей, все очисні обслуговує один фахівець. Добрива, які тут же автоматично фасуються в фірмову упаковку, відразу відвантажуються в машину замовника. Всі працівники в чистому фірмовому одязі, з гордістю розповідають про своє підприємство і його значення, показують цехи і обладнання.

— Те ж саме було і на переробному заводі?

— На підприємстві переробки сміття було інакше. З нами більше спілкувалися керівник та головний спеціаліст. Більшість працівників були заробітчани з України, які не хотіли, щоб їх фотографували та посилалися на них. Проте в приватній бесіді підтвердили і суму заробітку, і умови, в яких проживають, про які розповідав заступник директора. Більша частина працівників працюють не перший рік. Після коротких відпусток знову повертаються, тому що вважають, що такі заробітки виправдовують їхній від’їзд з дому надовго і роботу не за фахом.

— Що становить собою саме підприємство?

— У Польщі, перш ніж сміття потрапить на звалище, його потрібно впорядкувати. Ось уже п’ять років цим займається невелике підприємство, побудоване з нуля. Прибуток вкладається в підприємство, яке повністю себе окупає. Територія в десять разів менша від території нашого міського полігону сміття, розташована поблизу міста, в промисловій зоні. До речі, всі підприємства, розташовані в цій зоні — на довгостроковому пільговому податку, тому тут багато підприємств, побудованих за гроші зарубіжних інвесторів.

Система сортування сміття автоматизована. На першому етапі сміття звільняється від пакетів. Після попереднього сортування магніт відокремлює із загального потоку сміття метал. Все, що залишилося від первинного сортування, потрапляє в сепаратор, який ділить відходи на дві частини: придатні і непридатні до переробки. Далі сміття йде на вторинну переробку, працівники вручну сортують за видами: скло, пластик за кольором, папір. Все це потрапляє в накопичувальні бокси, потім пресується в брикети і продається на переробні заводи.

Проходячи повз брикети, керівник зауважив, що це і є вже цінний товар підприємства, за який сміттєпереробні заводи заплатять великі гроші.

В результаті, у них немає звалищ сміття, немає пакетиків, які розносяться вітром, немає побоювань, що в літній спекотний період може трапитися загоряння полігону або в колодязях з’являться масляні плями, як у селі Зелене біля міського звалища.

Нещодавно побачила аналітику Світового банку, в якому ми увійшли в першу десятку країн з найбільшим обсягом сміття на жителя, це жахливо.

Проблема екології — одна з найважливіших тем для держави і кожного з нас. Найголовніше те, що поляки в родинах приділяють велику увагу екологічному вихованню дітей змалечку, що громадськість та державні установи об’єдналися, щоб уберегти свою країну від екологічної катастрофи, що вкрай необхідне зараз нам, і чого так бракує.

Черговими темами «круглого» столу плануються екологічні теми. Починаючи з питань щодо перешкоди у припиненні несанкціонованої вирубки лісосмуг, збільшення кількості стихійних звалищ сміття тощо. Хочеться сподіватись, що зустріч чиновників, активістів та екологів дозволить разом знайти  спільні рішення. Досвід, отриманий редактором газети у Польщі, є тому підтвердженням.

Фото Тетяни Белименко, Ірини Левченко та Діляри Кудусової